Мой сайт

15 травня - день пам’яті жертв політичних репресій, в цей день на будинках і спорудах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій на території України та на будинках закордонних дипломатичних установ України буде приспущено Державний Прапор України, обмежено проведення розважальних заходів.

17 квітня 1991році прийнято Закон Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», в якому визначено: “Після 1917 року, в період громадянської війни і наступні десятиріччя, на землі  України пролилося багато людської крові. Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, релігійні переконання та висловлювання. Особливо тяжкою спадщиною минулого є масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його провідниками в країні. При цьому грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства.”

В Ізюмському районі, відповідно до цього Закону, при Ізюмській районній раді утворено комісію з питань поновлення прав реабілітованих, яка діє й по цей час. За період з 1991 року до комісії звернулося понад 170 чоловік – громадян України і країн ближнього зарубіжжя. Поновлено в правах та реабілітовано, виплачено грошову компенсацію за рахунок районного бюджету -116 особам.

Можна навести чимало прикладів із архівних документів комісії.

Так, наприклад, родина Петухової Дар¢ї Тимофіївни із села Федорівка Ізюмського району була примусово виселена в 30-х роках з постійного місця проживання і переселена до Архангельської області (її, малолітню дівчинку 8 років, матір, батька, та двоє маленьких братів вивезли вночі на підводі з села, в  них було відібрано все - майно, дім, худоба, інструменти). Вона з сім¢ї залишилась одна, брати, мати, батько - померли. Петухову Дар¢ю Тимофіївну реабілітовано, відповідно до ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», та  встановлено надбавку до пенсії в розмірі 25%.

Громадянка Демянченко О.Т., мешканка с. Руднєво Ізюмського району була незаконно репресована - арештована та позбавлена волі на 5 років (1942-1947роки). Реабілітована прокуратурою Харківської області 31.05.1989року. Їй виплачена грошова компенсація, відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отримали грошову компенсацію діти розкуркулених та репресованих в 1930-32роках батьків- це Царицанський С.С.,Соловей О.І., Лісовенко Є.С., Ковалевська І.Г., Лукієнко З.Т.,Кисловський М.С., Хіжняк Є.О.Соловей О.І. і т.д. (протоколи №7від 03.11.1992, №8 від 01.12.1992року.

Можна навести ще безліч прикладів репресій окремих людей та цілих сімей. І це при тому, що тоталітарна система завжди прагнула керувати долями не лише живих, а й померлих та загиблих.

Невід¢ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстоким контролем, знищуючи будь-яку опозицію сталінського режиму, прояви інакомислення. Органи ДПУ- НКВС розгорнули масові репресії проти населення.

Починаючи з 1929 року масові репресії трьома хвилями покотилися по Україні.

Перша - 1929-1931рр.: примусова колективізація і розкуркулення.

Друга- 1932-1934рр.: штучний голод, постишевський терор (проти інтелігенції та партпрацівників).

Третя- 1936-1938рр.так званий “великий терор”, в центрі якого були репресії проти військових.

Терор був тотальним , охоплював всі верстви населення. У суспільстві поширилися доноси, взаємна підозра, пошуки “ворогів народу”. Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації і тотальне розтління тих, кого терор не зачепив. Шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму в СРСР і в Україні зокрема.

Начальник архівного відділу Ізюмської райдержадміністрації          Л.М.Коник