Мой сайт

Изюмщина (вид с горы Кремянець).

 Указ Катерини II от 21 сентября 1781 года:

 Город Изюмск имеет старый герб. В золотом поле три вино­градные лозы с плодом, показывающие самое именование сего го­рода, и что плод сей в окрестностях сего города родится».

НАША ЗЕМЛЯ – ЧАРІВНА!

ГОЛУБОЕ СОКРОВИЩЕ ИЗЮМЩИНЫ

   В круговороте забот и проблем мелькают дни. Мы редко отрываемся от быта, останавливаемся, чтобы оглянуться, задуматься, вспомнить... И в преддверии праздника так необходимо поговорить о нашем городе, его красоте, живописности, его более чем трёхвековой истории и почувствовать гордость за нашу родину, прекрасную жемчужину Слобожанщины – Изюм – город на Северском Донце.

   Самим своим возникновением наш город обязан реке. На её берегах селились с древнейших времён. Река кормила и поила, служила средством передвижения, защищала от набегов кочевых племён. Сегодня, наверное, каждый изюмчанин знает об одной из версий, объясняющей возникновение названия нашего города – Изюм – изменённое татарское слово „гузун” – переправа.

   Как же изменялся Донец с течением времени, какой же была крупнейшая водная артерия области сто, двести лет назад?

   История донесла до нас древнее название реки – Сиргис. Название „Северский Донец” появилось позже. Оно произошло от слов „дон” – „движущаяся вода” и „северский” – предположительно от названия племён северян, живших здесь.  

    Часто горожане нанимали лодки для переправы к мельнице с противоположного берега. По воспоминаниям старожилов, в лодки садилось по 10 – 15 человек и лодочник неторопливым движением вёсел вёз катающихся против течения. Он получал оплату почасово, и спешить ему было некуда. Донец величаво нёс свои воды. Вся его левая сторона в черте города была глубока и не каждый рисковал купаться. Четыре купальни были устроены неподалёку от Гончаровского переезда, к ним вели высокие и длинные мостки. Интересно отметить, что, так как купальники были не приняты, Донец делился на мужской и женский берег, и плескающиеся купались у берега в чём мать родила. Естественно, находились любопытствующие, прятавшиеся в кустах с целью посмотреть на ту или иную особу.

    Очень глубоко было и у сторожей моста. По всей вероятности, глубина здесь достигала десяти метров, и местные храбрецы, купаясь, прыгали в воду с выступов настила. В этом  месте иногда собирались рыболовы с острогами. При успешной охоте удавалось заколоть больших судаков, густер, карпов.

    Сильный урон рыбным ресурсам нанесли бесконтрольный лов волоками, сделанными из парусины, когда мальки гибли тисячами, лов сетями, постройка перегораживающих русло Донца плотин, перекрывших вход рыбе, шедшей на нерест с Дона и Азовского моря. Ведь доподлинно известно, что ещё сто лет назад в Изюмском районе у берегов Капустяновки и Студенка ловились чехонь, стерлядь, белорыбица.

    Обмеление Донца некоторые краеведы связывают с распашкой земель по берегам реки. Дело в том, что с весенним половодьем значительное количество грунта смывается в реку и замуляет дно. Ещё в начале XIX века экспедиция гидрологов, взяв пробы грунта со дна реки, установила, что Донец в среднем замулен на 10 – 12 метров. Сравнив эти сведения с сегодняшней глубиной реки в черте города – 3,5 метра – мы получим ошеломляющий результат.

Пешеходный мост через Донец. XIX в. (из фондов ИКМ).

   Активизировался этот процесс вскоре после 1917 года, когда полностью застроилось и заселилось побережье реки, и жители начали неподалёку от реки садить огороды так обильно, что иногда берегом и пройти было трудно. Жители Ковалёвки, вырубая деревья в Лощинском лесу, стали уничтожать кустарниковые заросли лозы на плетни и стены сарайчиков. Несдерживаемые пески поползли в Донец, меняя очертания берегов.

   Интересно отметить, как для изюмчан  ещё до создания метеостанции река помогала составить прогноз погоды. Горожане знали – если гул мельничных колёс, журчание бегущей воды с мельницы у моста разносится далеко по городу – быть дождю. Не слышно мельничного шума – будут ясные дни.

   Доходят до нас из глубины лет и сведения о необыкновенно сильных половодьях. Иногда река разливалась до бывшей Московской (ныне улица Фрунзе), под водой оказывались все низкие места, заливались Замостянская и Закузнечная улицы. Вода уходила на Банковскую (ул. Скрыпника). Донец превращался из спокойной и тихой реки в необузданного зверя. Сплошное море воды, которая шумит, пенится, клокочет, несёт с собой поваленные и вырванные с корнем деревья, остатки заборов и мостов. Жители низких мест расселялись по другим домам, а некоторые, не желая оставлять свой скарб, вместе с курами, козами и собаками перебирались на чердаки, привязывая неподалёку лодку. В мае Донец входил в высокие берега, а к концу месяца – и в низкие. Сильные половодья случались раз в 10 – 12 лет, а изредка бывали такие наводнения, о которых долго вспоминали в народе, украшая их всё более фантастическими подробностями, постепенно превращая в легенду…

   Катит свои воды тихая река, плавной дугой огибая город. Изюмская лука, протяжённостью почти 80 километров, величественно открывается зрителю, стоящему на вершине Кремянца. Свидетельница давних событий и сегодня занимает не последнее место в жизни изюмчан, обеспечивая питьевой водой, гостеприимно представляя свои берега для отдыха и сохраняя неповторимый микроклимат Изюмского края.  

                                                                              Научный сотрудник

Изюмского краеведческого музея

Д. Листопад

P.S. „...Река Северный Донец была при Петре Великом судоходною; имеются многие факты, заключающие в себе донесения полковому судье Любашевскому от коменданта города Изюма о приходе су­дов, а при Изюмском волостном правлении находятся два якоря, с высечкою на одном «полку Изюмскому». Достоверно известно, что во время Турецких войн 1736 и 1737 годов по нему доставлял­ся провиант для войск до самого устья.

 Сіверський Донець (фото Л. Щибрі).

   В недавнее еще время по распоряжению правительства дела­лись вновь дознания о возможности возобновления судоходства, но оказавшиеся во многих местах мелководья и устроенные по течению реки плотины представили затруднения. Впро­чем, весною, во время разлития воды, когда плотины ею покрыва­ются, то некоторые промышленники сплавляют лес плотами до впа­дения Донца в Дон при станице Айдарской, а оттуда — в Ростов и Таганрог. В 1846 году один из казаков выстроил в Изюме три суд­на и, не оснастив, не нагрузив ничем, отправил оные, предназначив большее из них для каботажного по Азовскому морю плавания. В 1847 году были вновь построены суда и отправлены уже нагру­женные хлебом. К сожалению, не получено никаких официальных сведений о результате этого предприятия, кроме частных сведений, что суда благополучно прибыли.

   Судоходство было бы очень выгодно для края, потому что до сих пор отправление хлеба к портам всегда производится воловыми транспортами — способ, имеющий большие невыгоды”.

 (Из  статистического описания Изюмского уезда за 1849 год.)

Біля Ізюмської Криниці.

ІЗ СТАТИСТИЧНОГО ОПИСУ ІЗЮМСЬКОГО ПОВІТУ

ЗА  1837 р.

   В садах на открытом воздухе произрастают: яблони, груши бергамота, вишни, черешни, в некоторых местах разводятся грец­кие орехи, испанские вишни, французские крупные сливы, абри­косы и персики. Виноград разводится в садах некоторых поме­щиков и, хотя в незначительном количестве, но на чистом воздухе дозревает. Тутовые или шелковичные деревья могут прозябать на открытом воздухе и были разведены в небольшом количестве, но после неурожайных годов мало где уцелели. Ягодные кустарники всех родов, умеренному климату свойственных, растут в изобилии. Хозяева в садах разводят много обыкновенных и лекарственных трав, как-то: мяту разных родов, шалфей, иссоп, мелиссу, калуферт, зорю (по-здешнему — любисток) и другие. В огородах растет изобильно: капуста разного рода, карто­фель, свекловица простая и сахарная с преимущественною сахарностью против других климатов (двумя последними растениями начали засевать поля вне огородов); пастернак, репа, морковь, лук, чеснок, огурцы, тыква, фасоль, гречиха, бобы, подсолнечник, кукуруза и прочее. Дыни и арбузы разводятся во многих местах лучших пород... Табак простой сеется во многих огородах просто­людинов для домашнего обихода. В некоторых местах разводят разные роды заграничных табаков и, хотя в незначительном ко­личестве, но уже составляет отрасль торговли у рачительных хо­зяев.

   Нивяные растения — рожь, ячмень, пшеница всех родов (важ­нейшая арнаутка или тарновка, составляющая предмет торговли сего края в Черноморских портах и, после винокурения и овцеводства, составляет важнейшую отрасль дохода). Овес, горох, просо, гречиха, лен, конопля, мак, эмолайский ячмень — суть растения, возделываемые на наших нивах, а семиколосная пшеница и кав­казская конопля, необыкновенного роста, лишь разводятся.

   Посевы кормовых трав не введены, по привычному ожиданию обильного сенокоса, но при умножении овцеводства, истребляюще­го степные травы, надо полагать, что в непродолжительном вре­мени обратимся к севооборотам и плодопеременному хозяйству.

(Державний архів Харківської області,

ф. 51, оп.  1, спр. 1, арк. 114—115 зв.)

ИЗ ОЧЕРКОВ „ИЗЮМ”

         Город Изюм расположен по обеих берегах р Донца и при речке Мокрый Изюмец. Над городом возвышается горя Кремянец, высота которой от уровня моря 102,5 саж. Мы остановимся более подробно на топографическом описании  Северского Донца около Изюма, руководствуясь при этом статьёй профессора Ю. И. Морозова „Северный Донец”. Северский Донец, обходя гору Кремянец, делает крутой поворот к слободе Стратилатовке. Правый берег его наполнен отрогами Донецкого кряжа. Оттого местность около Изюма довольно возвышенная. От Изюма до Лысой Балки (в 60 верстах от Славяносербска) правый берег стремится к реке совершенно обнажённым, то меловыми, то рухлявыми обрывами, которые имеют от 15 до 20 саж. высоты, а при Святогорском монастыре даже до 40 саж. Около Изюма и далее по правому берегу находится большой лес, который к сожалению вырубается. Профессор И. О. Калинченко описывает, как пострадали леса около Изюма: дуб толщиною в 2,5 аршина в поперечнике продавался по 25 коп. серебром. На местах, где существовали дремучие леса, ещё и теперь можно найти пни таких размеров, что на них можно установить повозку с лошадью. На правой стороне р. Донца расположена лучшая часть Изюма, которая благодаря возвышенности города не терпит наводнений. Левая сторона С. Донца представляет равнину, и на ней расположена остальная часть Изюма, которая частью заливается весенним наводнением и  сообщение между нею и остальной частью Изюма производится на лодках. Известные учёные К. Рихтер  и Н. Д. Борисяк утверждают, что левая сторона Донца около Изюма представляла прежде водяную поверхность. По словам Семёнова пред песчаными наносами на левом берегу С. Донца есть залежи болотистной железной руды.

А. Селиванов,

„Харьковские губерниские ведомости”,

май – июнь 1882 р. (№135 – 136)

І дійсно – чарівна  (фото Л. Щибрі).

ПОХОДЖЕННЯ ГІДРОНІМУ ОСКІЛ.

         Для історії в широкому розумінні та для історії краю зокрема, географічні назви (топоніми) становлять велику цінність в силу своєї стійкості. Назва зберігається і несе в собі інформацію про ту епоху, в якій виникла. Роль топонімів в історичній науці можна порівняти з роллю решток матеріальної культури. На грунті небагатьох даних – окремих слів – створюються побудови, які відтворюють втрачені ланки історії.

         Загальновідомо, що серед топонімів історично найбільш стійкими і довговічними є гідроніми – власні назви будь-яких водних об’єктів (річок, озер, боліт, джерел тощо); до того ж, важливіші (більші за розміром) географічні об’єкти надовго зберігають свої назви, а імена дрібніших об’єктів можуть змінюватися залежно від зміни населення, яке живе на цій території. Отже, зважаючи на розміри Оскола (довжина 436 км), його можна сміливо віднести до досить таки значних рік, назва яких прийшла до нас із сивої давнини. Певною мірою заплутана етимологія гідроніма „Оскіл” є цьому безсумнівним підтвердженням.

         Розглянемо декілька основних гіпотез щодо походження назви Оскіл:

1. За версією автора „Топонімічного словника-довідника УРСР”     Т.М. Янко, гідронім Оскіл походить від слів „скеля”, „скала”,  поняття ж Оскіл означало не що інше, як річку, що має скелясті береги, протікає біля скель або витікає з них. Автор тут же уточнює: „справді, своїм верхів’ям Оскіл протікає по кам’янистій місцевості Середньоруської височини”. Наводячи цю версію, М. Янко обережно застерігає, що походження назви точно не встановлено.

   Дещо пізніше, як варіант, цю гіпотезу наводить у своїх публікаціях професор А. П. Ярещенко, зазначаючи зокрема лише про можливість такої етимології, видно, не повністю її поділяючи.

Спіймали

сома на Осколі. 1939 р. (з фондів ІКМ).

   Цю гіпотезу можна прийняти як плід пізнішої народної етимології незрозумілої назви, бо, як відомо, високий і обривистий правий берег Оскола має і сьогодні досить значні виходи кам’янистих порід – піщаника, вапняків, аргелітів, алевролітів, доломітів, крейдяно-мергелеві відкладення з кремнієвими конкреціями та ін. Останні два століття інтенсивно велась розробка цих кам’янистих порід для місцевих господарських потреб – для фундаментів, будівель, жорнових каменів, кам’яних катків для обмолочення снопів, для вимощення доріг, насипання дамб, греблі та ін. Тож з оскільських скель нам на сьогодні нічого й не залишилось. Вони просто зникли, перестали існувати як яскрава місцева ландшафтна особливість. А що вони були – у цьому сумнівів немає, це підтверджують і сучасні геологічні дослідження наших же далеких предків-степовиків,  вражали ці незвичні серед тутешньої природи скелі, які оголилися внаслідок дії річки, що й дало їм підставу вважати річку скелястою.

    2. Близько до попередньої гіпотези версія куп’янського краєзнавця     М. Ф. Кукси. У своїй книзі він пише: «Коли заселялася територія, яка тепер зветься Приоскілля, найважливішою артерією була річка. Правий берег її в багатьох місцях становлять високі крейдяні кручі, які підмиває вода. Пливучи човном, подорожні то тут, то там натрапляли на відколоті від загального масиву круч велетенські брили, готові ось-ось упасти в воду. Захоплені побаченим люди вигукували: „Оце скол, о-о-скол !”. Тобто відколена брила. Так нібито виникла назва річки». Але як і попередні автори, М. Ф. Кукса, певно, не поділяє наведеної ним народної етимології назви Оскіл, бо далі різко застерігає: „Думається, це не стільки науковий підхід для розгадки назви, скільки підганяння під науку легенди, створеної на основі співзвучності слів”. З останньою думкою важко не погодитись.

    3. Як найбільш імовірну і переконливу версію, професор А. Ярещенко наводить власну гіпотезу про те, що гідронім Оскіл „походить від назви древнього слов’янського городища, де відбувалися купальські обряди”. Це городище він пов’язує з територією сучасного села Червоний Оскіл Ізюмського району. Там, як він зазначає, „під час становлення Київської Русі як держави було чимало укріплене городище, яке, захищаючи кордони Русі, протистояло рухові кочових племен половців, печенігів, турків”.

Нема ніяких підстав погоджуватися з гіпотезою А. Ярещенка.            По-перше, топонім Червоний Оскіл виник не так уже й давно (у 1919 р.), до цього село називалось Цареборисів (Царево-Борисов, Цареборисівка). Збудоване воно було в 1600 році за наказом царя Бориса Годунова на високому правому березі Оскола, але 24 березня 1919 р. загальні збори жителів села прийняли пропозицію місцевих комуністів про перейменування Цареборисова в Червоний Оскіл. Як зазначає „История городов и сёл…»: „така назва вповні відповідала духу того часу, підкреслюючи участь селян в боях за радянську владу”. Тобто, таку назву було запропоновано тому що, як свідчать документи, село було розташоване на річці Оскіл і в боях за радянську владу тут було пролито багато крові місцевих партизанів і підпільників. Однозначно можна стверджувати тільки те, що від топоніма Червоний Оскіл виник гідронім Червонооскільського водосховища, бо саме тут в п’ятдесятих роках було споруджено греблю, і це поклало початок майбутньому велетенському водосховищу. Але аж ніяк не могла виникнути назва річки Оскола від топоніма Червоний Оскіл, це, як видно вище, суперечить хронології і самим законам топоніміки. По-друге, нема переконливих відомостей про існування тут в часи Київської Русі значного слов’янського укріплення, а тим більше того, що воно носило назву Оскіл.

   4. Ряд учених пояснює назву Оскіл з тюркської мови – „Аз кол” – „сто річок” (де „аз” – нумеративний член, а „кол” – „рукав”, „річка”, „долина”, як вказівка на чисельність його приток).

   5. М. Кукса пропонує інший варіант тюркської етимології гідроніму Оскіл, де „оск” – „швидкий”, а „іл” – „вода”. Отже, за М. Куксою, Оскіл – „швидкоплинна вода” або бурхлива річка.

   6. Ще одна тюркська версія наведена в „Топонімічному словнику” Поспєлова: „Ос” – засвідчує, що на цій річці проживали древні осетини – алани – оси, а пізніше жителі цих місць, тюркомовні племена, додали до цієї основи свій гідрографічний термін „кол” – „річка”, в результаті вийшла назва Оскіл – річка осів”.

   7. Існують думки і про те, що назви річок Оскіл та Ворскла аланського походження. Гідронім „ворскло”, „ворскол”, нарешті „ворескла” поділяють на дві частини: „ворвс” – аланською „прозорий”, а „кол”, „кул” – „вода”. Отже, поняття Ворскла – являє собою словосполучення „прозора вода”, а „осколь”, „оскул”, „оскол”, „оскіл” поділяють на „ос” – аланською білий і „кул” – „вода”, отже, Біла Вода.

   8. Є версія, що назва Оскіл походить від імені легендарного київського князя з династії Кия Аскольда, якого більшість літописців називають Осколдом. Порівняємо „Оскол” – „осколд”.

   9. Можна висунути версію й про те, що назва Оскіл походить від імені половецького хана Іскола. У „Повєсті временних лєт” під 1061 роком говориться: „Знову прийшли половці на руську землю і, повоюювавши, пішли геть. Був же князь їх Іскол”. Те, що половці тісно пов'язані з басейном Оскола, ні в кого не викликає заперечень.

   10. Найбільш цікавою хоча б на рівні гіпотези є версія, що назва Оскіл походить від етноніма „сколоти”.

Сколоти – це самоназва скіфів або скіфського союзу племен. Геродот про скіфів пише так: „... всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, тобто царськими, а ця назва була ім’ям іхнього царя.”.

   Тобто назва Оскіл може походити від самоназви скіфів – сколоти, які жили в наших краях, або від імені іхнього першого царя Скіла.

Отже, розглянувши гіпотези походження гідроніму Оскіл (Оскол), бачимо, що найбільш вірогідними версіями є аланська, де Оскіл означає біла вода, та скіфська, яка виводить назву від сколотів (царських скіфів). В цілому ж проблема етимології гідроніму Оскіл залишається відкритою.

О. Ісаєв, краєзнавець

(с. Богуславка Борівського району)

ІЗ СТАТИСТИЧНОГО ОПИСУ ІЗЮМСЬКОГО ПОВІТУ ЗА 1849 р. 

Климат уезда, по преданию старожилов, был умеренный и приятный. Самый герб его: три виноградных кисти, служит как-бы свидетельством бывшего плодородия уезда, в последствии време­ни изменившегося с самим климатом. И доселе есть еще люди, утверждающие, что прежде зимы были так малоснежны и теплы, что мелкий скот нужно было не более как на два месяца становить на корм. В остальное время он находил себе обильную пищу в подножном корме. Замечательно, что с 1825 года снега, вьюги и морозы до того усилились, что теперь считать можно зиму с по­ловины ноября и до апреля. Реки обыкновенно замерзают в нояб­ре месяце, а вскрываются в марте месяце. Воздух вообще здоров все время года, исключая самые жаркие дин в июне, июле и начале августа месяца. Снег выпадает боль­шею частью с половины ноября, а таять начинает не раньше по­ловины марта.

 (Державний архів Харківської області,

Весна на Крем’янці...