Для більш повного розуміння важливості археологічного вивчення колишньої Цареборисівської фортеці рекомендуємо ознайомитися із статтею організаторки розкопок.
Голубєва І.В. (Харків)
Царів-Борисів – перша фортеця Слобідської України
Цареборисівське городище є пам’яткою історії (охоронний номер 971, взято під охорону держави рішенням Харківського облвиконкому № 61 від 25.01.1972 р.). в адміністративному відношенні воно підпорядковане Червонооскільській сільраді Ізюмського району Харківської області (біля с. Червоний Оскіл). Слід також зазначити, що охоронний знак у вигляді пам’ятки з цегли встановлено помилково далеко за межами фортеці, на полі. Крім того з нього зірвана табличка. Вважаємо за необхідне встановити охоронний знак перед в’їздом та безпосередньо на території городища, а також занести дану пам’ятку до реєстру пам’яток археології, оскільки, як довели дослідження цього року, вона містить цікавий речовий матеріал, що може доповнити та конкретизувати наші знання щодо козацької доби та одержати нову інформацію по цьому періоду. На наш погляд, Цареборисівська фортеця заслуговує бути включеною до пам’яток археології національного значення.
Фортеця розташована на правому корінному мисі ріки Оскіл, біля впадіння річки Бахтин. Мис з всіх боків перерізаний крупними ярами внаслідок ерозії ґрунту. Схили мису засаджені деревами. Городище перетинає широка ґрунтова дорога (для сільськогосподарської техніки). Фортеця має дві захисні лінії укріплень (система рів-вал), отже ділиться на дитинець і посад. Поверхня дитинця повністю задернована (не враховуючи оголення внаслідок прокладки зазначеної ґрунтованої дороги). Рельєф поверхні має неспокійний характер внаслідок наявності воронок від снарядів часів другої світової війни. Крім того на центральній частині дитинця нами були зафіксовані залишки невеликого котловану, що нагадують грабіжницький (оскільки санкціонованих археологічних розкопок городища до 2004 року не було) розкоп. Поверхня посаду наполовину розорана внаслідок сільськогосподарських робіт, з цих же причин друге коло укріплень ледь помітне і практично знівельоване до рівню посаду.
Вперше фортеця була збудована за наказом та на честь царя Бориса Годунова воєводами Богданом Бєльським та Семеном Алфер’євим в 1599 році посеред „Дикого поля” [1, с. 32]. Цареборисівці підтримали селянську війну під проводом Івана Болотникова (1606-1607 рр.) [2, с. 405]. Після великої пожежі (сліди якої фіксуються археологічно) [3], мешканці залишили фортецю та пішли в Білгород і Валуйки. Городище обезлюділо. В 50-х роках ХVII ст. починається переселення на городище вільних груп черкас. Цар Олексій Михайлович „пожаловал” Цареборисівське городище патріарху Никону і в 1656 році була відбудована рублена з сосни фортеця. Цареборисівці підтримали повстання І. Брюховецького 1668 року, спалили місто і вбили наказного чоловіка Бориса Мосолова [4, с. 89]. Восени 1670 року населення Цареборисова брало активну участь у повстанні Степана Разіна. Розправа з повстанцями була жорстокою, активних учасників повстання було страчено на майдані (в тому числі названу матір С. Разіна – Матрену Говоруху та її сина Якова), інші – приведені до присяги. Після виникнення Ізюмського полку в середині 80-х років Цареборисів входив до нього як сотенне містечко [5, с. 405]. В 1680 та 1681 роках згадуються татарські набіги. В описі Цареборисова 1683 року відмічається, що дерев’яна фортеця була занадто великою і тому «к осадному времени для малолюдства в том же городе, внутре, зделан малой городок» [4, с. 61]. Чума в Цареборисові згадується в 1718-1719 та 1738 рр. [5, с. 405].
Таким чином на першому етапі існування фортеці тут переважно жили переселенці з Московської держави, а на другому – з Правобережної України. Вважаємо можливим дійти попереднього висновку (не дивлячись на те, що цьому поки нема підтверджень в письмових джерелах), що після подій кінця ХVII ст. мешканці більше не повертались жити на територію городища, а оселились поряд, на місці розташування сучасного села Червоний Оскіл. Це підтверджується нумізматичним матеріалом, що отримано в результаті розкопок та розвідок на території фортеці.
Археологічні дослідження фортеці під керівництвом автора тривають з 2004 року. За два роки зібрано характерний речовий матеріал на розораній площі посаду, розкопано більше двохсот кв.м. території (на дитинці та посаді).
Побутова кераміка першого періоду функціонування фортеці належить переселенцям з Московської держави і представлена горщиками московського типу. Серед них слід відмітити цілі примірники, що були знайдені в житлі-землянці часів Бориса Годунова. Під час спалення фортеці на початку ХVII ст.. (ймовірно – в 1605 році) дах землянки згорів і завалився. Падаючи, останній зачепив великий за розмірами сіроглиняний гончарний горщик московського типу, що стояв в ниші житла. Горщик тріснув, проте ще два подібних горщики, але менші за розмірами, що, один в одному, розміщувались в великому, збереглись цілими (Рис. 1.3). Такий посуд кінця ХVI століття на території Слобідської України може бути виявлений лише на Цареборисові, оскільки це була єдина фортеця на Слобожанщині в кінці ХVI на початку ХVII століть.
Побутова кераміка другого періоду існування Цареборисова представлена більшою кількістю категорій: це частини горщиків, глечиків, мисок, полумисків, покришок, макітр та ринки. За характером декорування поверхні їх можна поділити на дві великі групи (за виключенням окремих примірників): це димлений (морений) посуд (сірого або чорного кольору) з рельєфним орнаментом, що наносився за допомогою зубчастого коліщатка або палички та світлоглиняний посуд, розписаний червоним ангобовим орнаментом. Виробів архітектурно-декоративної кераміки та дрібної пластики знайдено в цілому небагато.
Серед знарядь праці слід відмітити знахідки залізних ножів, ложкорізів, пробійників, долота, свердла (рис. 2). У великій кількості виявлені залізні підкови, переважно другої половини ХVII століття.
На території фортеці і в розкопах виявлено свинцеві кулі та черешкові залізні вістря стріл. Вказані знахідки наочно ілюструють співіснування вогнепальної та метальної зброї. Цей факт пояснюється з одного боку недосконалістю першої та звичністю і зручністю у застосуванні другої. Крім того на дні вище описаного житла землянки знайдене перехрестя залізної шаблі.
Виробів з кістки в цілому небагато, всі їх можна віднести до індивідуальних. Це, насамперед, двоскладний ґудзик другої половини ХVII століття, знайдений в смітній ямі та деталь порохівниці.
Прикраси представлені переважно хрестиками (Рис.2.2), уламками каблучок та сережок.
До першого періоду можна віднести тільки срібні монети Московської держави. Це монети Івана IV Грозного (1533 – 1584 рр.), Федора Івановича (1584 – 1598 рр.) та Бориса Федоровича Годунова (1598 – 1605 рр.)
Час заселення Цареборисіва вдруге співпав з визначними подіями середини ХVІІ століття – закінченням Визвольної війни та проведенням грошової реформи царем Олексієм Михайловичем. Перша подія зумовила заселення міста вдруге саме українським населенням, яке внесло до грошового обігу звичні для нього західноєвропейські монети. Друга визначила співвідношення цінності на ринку між московською і іноземною монетою. Монети другого періоду ми розділили представлені двома групами: перша група – монети Московської держави, до складу якої входив Цареборисів, друга група – монети інших держав (прибалтійських володінь Швеції, Речі Посполитої та Кримського ханства). До монет першої групи належать копійки Михайла Федоровича (1613 – 1645 рр.) та Олексія Михайловича (1645 – 1676 рр.). В другій групі чисельно переважають білонові монети прибалтійських володінь Швеції – короля Густава Адольфа (1611 – 1632 рр.), королеви Христини Августи (1632 – 1654 рр.), короля Карла Х Густава (1654 – 1660 рр.) та короля Карла ХІ (1660 – 1697 рр.). На другому місці за чисельністю монет цієї групи знаходиться Річ Посполита, що представлена грошами Сігизмунда ІІІ Вази (1588 – 1632 рр.) та солідами Яна Казиміра (1649 – 1668 рр.). Серед всіх монет лише одна відноситься до емісії Кримського Ханства – це дрібний срібний номінал (акче-?), що карбований у період другого правління хана Мухамеда Гірея ІV (1654 – 1666 рр.).
Результати археологічних досліджень переконливо свідчать про перспективність вивчення Цареборисова археологічними методами (шляхом розкопок). Не дивлячись на те, що культурний шар посаду виявився не потужним, проте насиченим археологічними об’єктами (комплексами), в тому числі і закритими. В ході розкопок отримано також багато речового матеріалу, придатного для вивчення, класифікації, реконструкції та експонування на різного роду виставках: як спеціалізовано археологічних, так і присвячених історії рідного краю. Отримані матеріали дозволяють доповнити і конкретизувати існуючі дані про Цареборисівську фортецю, уточнити хронологію її функціонування.
Список джерел та літератури:
1. Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства в ХVI – ХVIII ст.. – Харьков: Тип., Счасни, 1886. – Т.I.
2. Смирнов И.И. Восстание Болотникова. 1606 – 1607 гг. – М., 1951.
3. Голубєва І.В. Звіт про роботу пізньосередньовічної археологічної експедиції в с. Червоний Оскіл Ізюмського району Харківської області в 2004 році. – Машинопис. – Харків, 2005// Архів ІА НАНУ
4. Загоровский В.П. Изюмская черта. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1980.
5. История городов и сел. Украинской ССР. Харьковская область. – Киев: Институт истории академии наук УССР, 1976.